Рак середнього вуха.

Рак середнього вуха.

За останні десятиліття з’явилася солідна література, як вітчизняна, так і іноземна, з питання про рак середнього вуха. Прийнято вважати, що рак середнього вуха — рідкісне захворювання. Так, до 1940 р. у всій вітчизняній літературі описано 22 випадки первинного раку середнього вуха.

З 1921 по 1926 р. в клініці, керованої В. І. Воячек, на 4204 стаціонарних хворих та 62 225 амбулаторних хворих злоякісна пухлина середнього вуха була виявлена тільки у одного хворого. У Ростовській ЛОРклініке (Д. Зімонт) за 37 років відзначено 3 випадки раку середнього вуха. Л. Т. Левін спостерігав 4 хворих із злоякісними утвореннями середнього вуха.

За останні 12 років в Омській ЛОРклініке спостерігалося 7 хворих на рак середнього вуха. За 10 років (1937-1947) у Віденському суспільстві боротьби з раком було зареєстровано 11 хворих на рак вуха. Вони розподілялися таким чином: рак зовнішнього вуха — у 6 хворих; середнього вуха — у 2; зовнішнього та середнього вуха — в одного (про 2 хворих відомостей немає). Цікаві дані є в американській спеціальній літературі, зокрема про рак середнього вуха.

В університетській клініці Мічигану протягом 35-річного періоду (1917-1952) з 7777 хворих пухлина середнього вуха виявлена в одного. Фрезер спостерігав 15 хворих із злоякісними новоутвореннями середнього вуха; із них у двох виявився первинний рак середнього вуха (з 6605 хворих з вушними захворюваннями). З спостерігалися в клініці Мейо (Mejo) хворих [по Фіджі і Гемпштед (1922-1941)] за 20 років частота раку середнього вуха (48 випадків) становила 0,003% всіх хворих, які пройшли через клініку. В середньому, по іноземним статистичними даними, на 10 000 хворих з вушними захворюваннями припадає один хворий на рак середнього вуха.

За останні роки О. Василенко спостерігав в ЛОРклініке і диспансері Ташкента (1948-1953) 10 хворих на рак середнього вуха; В. симолів за 10 років (1947-1956) описав 16 хворих на рак зовнішнього та середнього вуха; по Гуні і Міне (1946 — 1954), з 128 хворих раком вуха у 9 був рак середнього вуха. На нашому матеріалі (1953-1957) з 13 хворих на рак вуха у 7 відзначений рак середнього вуха. По відношенню до загальної кількості стаціонарних хворих один хворий на рак середнього вуха припадає на 1160 хворих.

Що стосується етіології раку середнього вуха, то в цьому відношенні можна говорити тільки про припущеннях. Панує теорія подразнення, по якій рак середнього вуха розвивається під впливом постійного тривалого подразнення гнійним відокремлюваними; інші автори вказують, що, в етіології раку середнього вуха грає роль травма, причому не одномоментна, а тривала, — дії хімічного та механічного характеру.

Цікавий у цьому відношенні випадок Крейчі (Kxejci), коли через 29 років після радикальної операції правого вуха в післяопераційної порожнини було виявлено гній, холестеатомяие маси і маси пухлини — плоскоклітинний рак (на грунті постійного роздратування). Однак є чимало повідомлень про рак середнього вуха, коли не було попереднього гноетечения з вуха. Іноді генетично приєднується потім до ракового процесу як вторинне (В. І. Воячек, Л. Левін).

Деякі автори, як Кун, Кребшіман (Kuhn, Krebschimannt), говорять про процес епідермізадіі грануляцій як про основне моменті в етіології раку.
Деякі автори (Гершман) вважають, що рак середнього вуха виникає з епітелію порожнин соскоподібного відростка. М. Розенблат і М. Заевлошін описали хвору з первинним раком середнього вуха, у якої на секції виявлена доброякісна пухлина шлунка. Первинний рак середнього вуха — найчастіше плоскоклітинний (зі схильністю до ороговіння), базальноклітинний, спино-целлюлярной.

За Бредлі і Максвеллу, з 35 хворих на рак вуха плоскоклітинний відзначений у 29; базальноклітинний — у 2; аденокарцинома — у 2; плоскобазальноклеточний-у одного, скірр — в одного. За Н. Богданової і Д. Петрову, з 7 хворих на рак середнього вуха у 6 спостерігався плоскоклітинний рак і лише у одного-базально-спино-целлюлярной. За Б. Іоффе, у 6 хворих раком середнього вуха був встановлений плоскоклітинний зроговілий рак.

 

MAXCACHE: 0.83MB/0.01982 sec